"Потрібно робити те, що вдається найкраще, і пожинати плоди.

Потрібно позбутися всього, у чому Ви не перевершуєте інших.”                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

 

Самые новые шаблоны Joomla на нашем сайте.
Красивые Шаблоны Joomla 2.5
Игровые шаблоны DLE
Самая быстрая Диета

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
П О С Т А Н О В А
18.12.2009 N 14
Про судове рішення у цивільній справі

З метою забезпечення правильного й однакового застосування
судами норм цивільного процесуального законодавства при ухваленні
рішення суду Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є
дати судам такі роз'яснення:

1. Судові рішення викладаються у формі ухвали або рішення
(частина перша статті 208 Цивільного процесуального кодексу
України ( 1618-15 ); далі - ЦПК). Судовий наказ і заочне рішення є
різновидами судового рішення.
Судовий розгляд, яким справа вирішується по суті,
закінчується ухваленням рішення суду іменем України, в тому числі
при відшкодуванні шкоди відповідно до Закону України від 1 грудня
1994 року N 266/94-ВР ( 266/94-ВР ) "Про порядок відшкодування
шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,
досудового слідства, прокуратури і суду", в якому вирішуються
питання, що складають його зміст (статті 214 - 218 ЦПК)
( 1618-15 ). Інші випадки закінчення розгляду справи (зокрема,
закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду)
оформляються постановленням ухвали.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для
всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та
громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у
випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її
межами (частина перша статті 14 ЦПК) ( 1618-15 ).
2. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане
забезпечити захист гарантованих Конституцією України
( 254к/96-ВР ) прав і свобод людини та здійснення проголошеного
Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з
цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і
обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша
статті 213 ЦПК) ( 1618-15 ).
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК ( 1618-15 ),
вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК
( 1618-15 ), а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні
правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що
регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за
відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства
(аналогія права).
Якщо є суперечності між нормами процесуального чи
матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та
вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано
відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК ( 1618-15 ) норми, що
мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між
нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу,
застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При
встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають
застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також
необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України,
що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року N 9
( v0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при
здійсненні правосуддя".
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і
всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на
підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які
були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам
закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не
підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні
висновки суду, що відповідають встановленим на підставі
достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення
справи.
3. Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК ( 1618-15 ) суд
розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та
зазначених і доведених ним обставин.
Відповідно до статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
статті 1 ЦПК ( 1618-15 ) та з урахуванням положення частини
четвертої статті 10 ЦПК ( 1618-15 ) вийти за межі заявлених вимог
(вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у
більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у
випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право
вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити
питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням
батьківських прав (частина друга статті 166 Сімейного кодексу
України) ( 2947-14 ); застосувати наслідки недійсності нікчемного
правочину (частина п'ята статті 216 Цивільного кодексу України
( 435-15 ); далі - ЦК).
При цьому суди повинні мати на увазі, що справи окремого
провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил,
встановлених ЦПК ( 1618-15 ), за винятком положень щодо
змагальності та меж судового розгляду (частина третя статті 235
ЦПК) ( 1618-15 ).
4. Правила частини третьої статті 209 ЦПК ( 1618-15 )
застосовуються лише у виняткових випадках, коли внаслідок
складності справи складання повного рішення потребує багато часу
та може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня
закінчення розгляду справи. В іншому разі суд має ухвалити повне
рішення і проголосити його негайно після закінчення судового
розгляду. Якщо складання повного рішення відкладається, його
вступна і резолютивна частини викладаються у письмовому вигляді,
підписуються всім складом суду, відразу проголошуються; цей
процесуальний документ приєднується до справи і суд повідомляє,
коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з
повним рішення суду, що має бути зафіксовано в журналі судового
засідання.
Відкладення проголошення вступної і резолютивної частин
рішення після закінчення розгляду справи не допускається.
Суди повинні суворо дотримуватися визначеного строку
складання повного рішення.
5. При заочному розгляді справи складання повного рішення,
яке слід називати заочним, може бути відкладено, проте в силу
статті 227 ЦПК ( 1618-15 ) повний текст рішення відповідачеві у
будь-якому випадку має бути направлено не пізніше п'яти днів з дня
проголошення рішення суду або його вступної та резолютивної
частин. Суд повинен ухвалити заочне рішення, яке за своїм змістом
має відповідати вимогам статті 215 ЦПК ( 1618-15 ) (містити в собі
вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини у визначеній
послідовності). При цьому в описовій частині заочного рішення
необхідно вказати, що заочний розгляд справи відбувся за
відсутності відповідача (усіх відповідачів); у резолютивній
частині цього рішення має бути зазначено, крім загального порядку
оскарження, також строк і порядок подання відповідачем заяви про
його перегляд.
Повторне заочне рішення, в тому числі ухвалене тим же складом
суду, оскаржується в загальному порядку, встановленому ЦПК
( 1618-15 ), про що має бути зазначено в резолютивній частині
рішення (частина третя статті 232 ЦПК) ( 1618-15 ).
Виправлення описок чи арифметичних помилок, ухвалення
додаткового рішення чи роз'яснення рішення при заочному розгляді
справи здійснюються за загальними правилами, передбаченими
статтями 219 - 221 ЦПК ( 1618-15 ). При цьому додаткове до
заочного рішення не може бути оскаржене відповідачем до суду, що
його ухвалив, у порядку статті 228 ЦПК ( 1618-15 ).
6. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду
(стаття 159 ЦПК) ( 1618-15 ), рішення може бути обґрунтоване лише
доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими
в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на
підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.
Якщо докази у справі зібрані в порядку, передбаченому
статтями 132, 133, 140 та частиною четвертою статті 191 ЦПК
( 1618-15 ), суд може обґрунтувати ними рішення лише за умови,
якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред'явлені для
ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в
сукупності з іншими доказами. При ухваленні рішення суд відповідно
до статті 212 ЦПК ( 1618-15 ) оцінює докази з урахуванням вимог
статей 58 та 59 ЦПК ( 1618-15 ) про їх належність і допустимість.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
7. Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК ( 1618-15 )
при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи,
стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або
постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей
вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали
місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи
позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про
адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину
відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір
відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи
справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються
судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК ( 1618-15 ). На
підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у
рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи
постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно
також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної
справи (наприклад, врахування матеріального становища відповідача
або вини потерпілого).
Оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній,
господарській або адміністративній справі, що набрало законної
сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі,
коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої
встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя
статті 61 ЦПК) ( 1618-15 ), то в інших випадках - ці обставини
встановлюються на загальних підставах.
Під судовим рішенням, зазначеним у частині третій статті 61
ЦПК ( 1618-15 ), мається на увазі будь-яке судове рішення, яким
справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного
судочинства (рішення, в тому числі й заочне, або ухвала, а також
судовий наказ), у порядку господарського судочинства - відповідно
до Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), у
порядку адміністративного судочинства - відповідно до Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
За змістом частини третьої статті 14, частини третьої
статті 61, частини другої статті 223 ЦПК ( 1618-15 ) особи, які не
брали участі в цивільній, господарській або адміністративній
справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають
право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати
обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку
суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні
доказів.
8. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним,
чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК
( 1618-15 ), і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну
та резолютивну частини.
Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації,
яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих
словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення
фактичних обставин важко сприймається.
9. У вступній частині рішення зазначаються: час та місце його
ухвалення; повне найменування суду, що його ухвалив; прізвище та
ініціали судді (суддів - при колегіальному розгляді) і секретаря
судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які
брали участь у справі; предмет позовних вимог.
При цьому вказуються всі ті особи, які згідно зі статтею 26
ЦПК ( 1618-15 ) належать до складу осіб, які беруть участь у даній
справі, а не лише ті, які фактично брали участь у розгляді справи.
Якщо сторонами є юридичні особи, то найменування такої особи слід
наводити відповідно до документів про реєстрацію юридичної особи.
Предмет позовних вимог (у тому числі первісного, зустрічного
позову та позову третьої особи із самостійними вимогами)
зазначається виходячи з вимог закону, який підлягає застосуванню
до спірних правовідносин, та підстав заявленої вимоги.
10. В описовій частині рішення необхідно, зокрема, вказати:
зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви; про
внесені зміни підстав чи предмета позову, розміру позовних вимог,
якщо вони мали місце, і узагальнено викласти позицію відповідача:
чи визнає він позов, а якщо визнає, то повністю чи частково; у
разі заперечень - у чому суть заперечень проти позову; пояснення
осіб, які беруть участь у справі, висновки органів державної влади
або місцевого самоврядування, якщо вони брали участь у справі, а
також зазначити докази і обставини, для встановлення яких вони
досліджувалися. При цьому пред'явлення відповідачем зустрічного
позову чи третьою особою самостійних вимог не змінює
процесуального статусу цієї особи.
11. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про
встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх
юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а
також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при
задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи
наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи
заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої
дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК) ( 1618-15 ).
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена
особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав,
свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та
осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших
осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга
статті 3 ЦПК) ( 1618-15 ), то суд повинен встановити, чи були
порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих
осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач
відповідальним за це.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без
поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з
цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено
стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім
випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для
цього.
Якщо сторона (її представник, повноваження якого не обмежені)
визнавала обставини, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги
або заперечення, суд посилається на це в рішенні як на підставу
звільнення від доказування цих обставин (частина перша статті 61
ЦПК) ( 1618-15 ), а при прийнятті згідно зі статтею 178 ЦПК
( 1618-15 ) відмови сторони від визнання обставини - зазначає про
його відхилення.
У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо
кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою
частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод ( 995_004 ) (РИМ, 04.XI.50; далі -
Конвенція).
За змістом частини четвертої статті 174 ЦПК ( 1618-15 ) у
разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не
порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній
частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття
його судом.
12. У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено
також посилання на закон та інші нормативно-правові акти
матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт,
підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції
України ( 254к/96-ВР ), на підставі яких визначено права та
обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60,
212 та 214 ЦПК ( 1618-15 ) (статті 224 - 226 ЦПК ( 1618-15 ) - при
ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права,
керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки
сторін. У разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію
( 995_004 ) та рішення Європейського суду з прав людини, які
згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV
( 3477-15 ) "Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягають
застосуванню в даній справі.
У необхідних випадках суд зазначає про урахування: рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення
Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України, які підлягають
застосуванню в даній справі та при вирішенні питання про
відповідність Основному Закону України нормативно-правових актів,
перелічених у пункті 1 частини першої статті 150 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), якими сторони доводять свої вимоги чи
заперечення; постанов Пленуму Верховного Суду України, прийнятих
відповідно до статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і
статті 55 Закону України від 7 лютого 2002 року N 3018-III
( 3018-14 ) "Про судоустрій України", з питання застосування норм
процесуального та матеріального права, які підлягають застосуванню
в даній справі.
Пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання
свідків, пояснення експерта, спеціаліста наводяться в рішенні суду
від третьої особи. У тексті рішення не допускається використання
скорочень і слів, які не прийнято застосовувати в офіційних
документах, а також внесення виправлень, не застережених перед
підписом судді.
13. Резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі,
безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних
обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від
характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у
статтях 215 - 217 ЦПК ( 1618-15 ).
У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові
повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити,
кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача
визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при
виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию
користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного
права; розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК
( 1618-15 ); строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його
оскарження; у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд
зобов'язаний або має право його допустити.
При об'єднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті
зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні
вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної
позовної вимоги.
Вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або
відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову
зобов'язаний у необхідних випадках зазначити в резолютивній
частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке
визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію
шлюбу в разі визнання його недійсним, анулювання свідоцтва про
право власності в разі задоволення позову про витребування майна
від добросовісного набувача тощо).
З метою запобігання виникненню неясності при виконанні
рішення у його резолютивній частині зазначається точне та повне
найменування юридичної особи, прізвище, ім'я та по батькові
фізичної особи, відносно яких суд вирішив питання.
Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки
осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням
норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне
скасування рішення суду (пункт 4 частини першої статті 311,
пункт 4 частини першої статті 338 ЦПК) ( 1618-15 ).
14. Згідно з частиною першою статті 192 ЦК ( 435-15 )
законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за
номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця
України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про
стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній
частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і
словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні
періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого
проводиться виконання.
У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в
іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести
розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом,
встановленим Національним банком України на день ухвалення
рішення.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в
іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні
валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом
(частина друга статті 192 ЦК ( 435-15 ), частина третя статті 533
ЦК ( 435-15 ); Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого
1993 року N 15-93 ( 15-93 ) "Про систему валютного регулювання і
валютного контролю").
15. Рішення суду ухвалюється, оформлюється письмово і
підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального
розгляду - суддями, які розглядали справу; воно може бути
написаним від руки, виконаним машинописним способом чи набране на
комп'ютері в одному примірнику. Рішення суду проголошується
негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім
випадків, установлених ЦПК ( 1618-15 ).
Вимоги статей 209, 215 та 218 ЦПК ( 1618-15 ) щодо порядку
ухвалення рішення суду, його змісту, а також проголошення рішення
суду як єдиної процесуальної форми вирішення справи є
обов'язковими для позовного та окремого провадження.
Датою ухвалення рішення у справі є день його проголошення.
16. Згідно з положеннями статті 196 ЦПК ( 1618-15 ) суди
повинні суворо дотримуватися таємниці нарадчої кімнати. Під час
ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в
нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Вихід
судді з нарадчої кімнати до проголошення судового рішення може
мати місце під час перерви для відпочинку (протягом робочого часу
та після його закінчення). Тому, наприклад, вихід до нарадчої
кімнати у п'ятницю та проголошення рішення в понеділок є
порушенням її таємниці. При цьому обмін суддею думками з
ким-небудь із приводу судового рішення, що ухвалюється, не
допускається.
Порушення правил про таємницю нарадчої кімнати є порушенням
норм процесуального права і може бути підставою для скасування
рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного
вирішення справи, зокрема в разі доведення факту спілкування судді
поза межами нарадчої кімнати з учасником процесу чи іншими особами
з приводу справи, що розглядається (частина третя статті 309 ЦПК
( 1618-15 ), частина друга статті 338 ЦПК) ( 1618-15 ).
17. Відповідно до статті 217 ЦПК ( 1618-15 ) суд, який
ухвалив рішення, не звернуте до негайного виконання, за
клопотанням осіб, які беруть участь у справі, може забезпечити
його виконання, про що зазначає в резолютивній частині рішення, за
правилами забезпечення позову, встановленими статтями 151 - 153
ЦПК ( 1618-15 ). Проте таке забезпечення виконання рішення
підлягає застосуванню лише після набрання ним законної сили.
18. За статтею 215 ЦПК ( 1618-15 ) у формі рішення
ухвалюється той судовий акт, яким справа вирішується по суті.
Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення
висновків з процесуальних питань, не пов'язаних з вирішенням
справи по суті. Тому в цій частині неприпустимо вирішувати питання
про виділення частини вимог у самостійне провадження або про
закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо.
Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал (частина друга
статті 208 ЦПК) ( 1618-15 ), які постановляються у вигляді
самостійного процесуального документа і можуть постановлятися
одночасно з рішенням.
19. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних
помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не
має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі
неточності, які впливають на можливість реалізації судового
рішення чи його правосудності. Проте якщо неправильне визначення
стягнутої суми було наслідком, наприклад, застосування закону,
який не підлягав застосуванню, то підстав для виправлення
арифметичних помилок немає.
Питання про внесення виправлень може бути вирішено судом, що
ухвалив рішення, як із власної ініціативи, так і за заявою осіб,
які беруть участь у справі, і незалежно від того, чи виконано
рішення, але в межах установленого законом строку, протягом якого
воно може бути пред'явлено до примусового виконання. Внесення
виправлень у судове рішення, яке не підлягає примусовому
виконанню, строком не обмежено.
Після внесення виправлень чи арифметичних помилок текст
рішення змінювати не можна, проте у виконавчому листі наводяться
формулювання резолютивної частини рішення в тій редакції, яку воно
отримало у зв'язку з постановленням відповідної ухвали.
20. Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за
умов, передбачених статтею 220 ЦПК ( 1618-15 ); воно не може
змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про
права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи
вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що
ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право
звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах.
При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з
інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
У порядку, визначеному статтею 220 ЦПК ( 1618-15 ), може бути
ухвалено додаткове рішення й щодо заочного рішення.
Оскарження додаткового рішення провадиться на загальних
підставах. Якщо на рішення суду подано апеляційну чи касаційну
скаргу і разом із цим порушено питання про ухвалення додаткового
рішення, суд повинен спочатку ухвалити додаткове рішення, а потім
надсилати справу для перегляду до суду вищої інстанції.
У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення
втрачає силу.
21. Відповідно до статті 221 ЦПК ( 1618-15 ) роз'яснення
рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить
недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового
рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене
питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд
викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких
викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись
питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення
рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився
установлений законом строк, протягом якого рішення може бути
пред'явлене до виконання.
Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення
в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого
рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення.
22. Передбачений статтею 222 ЦПК ( 1618-15 ) обов'язок суду
надсилати протягом п'яти днів з дня проголошення судового рішення
його копію рекомендованим листом з повідомленням про вручення
особам, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому
засіданні, стосується як позовного, так і інших видів провадження.
В останньому випадку копію судового рішення слід надсилати
заявникові або заінтересованій особі, за відсутності якої
розглянуто справу. У зазначеній статті йдеться про рішення суду, а
також ухвали суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному
порядку окремо від рішення суду.
23. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму
Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року N 11
( v0011700-76 ) "Про судове рішення" (зі змінами, внесеними згідно
з постановами від 24 квітня 1981 року N 4, від 25 грудня 1992 року
N 13 ( v0013700-92 ) та від 25 травня 1998 року N 15)
( v0015700-98 ).
Голова
Верховного Суду України В.В.Онопенко
Секретар Пленуму
Верховного Суду України Ю.Л.Сенін